Я піймав себе на думці, що в нас все якось виходить добре. Ми ніби ведемо себе, наче не існує смерть, хвороб та зла, яке нас оточує. Якщо придивимося до коментарів, то побачимо якійсь світ, якій зовсім не є реальним. У цьому світі все добре. Є Добрий Бог, ангели, святі. І зовсім нема нічого такого, що може принести якусь злу частинку у цю картину.
Ми увесь час намагаємося втекти від реальності у цей “добрий” світ. Інколи нам це добре вдається, інколи не дуже.
І саме в цьому мені здається певна трагедія, проблема. Ми втрачаємо щось дуже важливе. Ми втрачаємо зі своєї уваги Того, Якій став тілом, Якій перетерпів страждання.
Виходить дивним чином, що Бог приходить до нас у цю долину темряви та недолі, а ми намагаємося втекти звідси. Ми все робимо для того, щоб не бути тут.
Ми намагаємося закрити у своєму гетто. Бути лише зі своїми. Створити якійсь свій альтернативний світ. А якщо нам це не вдається, то ми принаймні намагаємося створити цей світ у себе в розумі: не бачити зла, не бачити того, що діється навколо нас. Жити так, наче навколо не панує гріх та зло.
А Євангеліє починається з того, що навколо все погано і саме заради цього приходить Спаситель. Спасати можна лише тих, які гинуть. Якщо ми закриваємо очі на те, що ми гинемо, то і не зрозуміємо заради чого і від чого нас треба спасати.
Дивно, що ми саме намагаємося створити цей світ за допомогою віри в Бога. Саме віра в Христа стає тою стіною, яка відділяє мене від інших. Замість того, щоб бути з іншими, йти до них, ми вибираємо шлях ховатися.
Чого ми боїмося? Чи не того ми боїмося, що ми насправді не віримо? Чи не здається нам наша віра настільки слабкою, що достатньо того щоб зустрітися навіть з малим злом, щоб вона зламалася і зникла?
Чому ми закриваємо очі на зовнішнє зло і вже не бачимо того, що це зло в середині нас? Що зло не тільки ззовні, що воно настільки вкралося в наше життя, що живе в нас. Тоді як ти скриєшся від того зла, яке в тобі?
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Бог неизменен - Антонина Фенева Однажды мой друг попросил меня подписать открытку ко Дню рождения для его знакомой, при этом он предложил мне в пожелании написать какой-нибудь отрывок из Библии, который был для этой девушки актуален. Я попросила Бога дать мне понять, что сейчас особенно необходимо для нашей подруги. В моих мыслях появились слова «Книга Малахии, третья глава, шестой стих». Я нашла в Библии это место: «Ибо Я – Господь, Я не изменяюсь». Эти слова я написала ниже поздравлений и пожеланий. Мой друг удивился моему выбору, так как он не считал, что информация о том, что Бог – неизменен, так актуальна для этой девушки.
Он ушел, а я захотела остаться одна, мне было грустно и хотелось подумать о том, что я нашла в Библии, понять, почему именно эти слова сейчас нужны для знакомой моего товарища. В итоге размышлений и молитв пришли стихи и осознание того факта, что где бы ты ни находился и как бы не менялась реальность вокруг тебя, Бог тот же самый и на Северном полюсе, и на Южном. Какие бы потрясения в жизни, перемены в личной судьбе не постигали нас, Бог всегда верен в Своей любви к каждому человеку.
Как оказалось в последствии эту девушку в будущем ожидала поездка из Европы в Южную Америку, где она проходила обучение в одной из профессиональных школ. Резкая смена декораций, образа и ритма жизни могла смутить ее, но слова о том, что Бог не изменяется, могла укрепить ее и поддержать в этот особенный период ее жизни.
